Поради та рекомендації батькам

   Вступ до школи — переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесника­ми й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим, Це «кризовий період» у житті дитини, і ця «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному — від 2 тижнів до 2—3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану  здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або «шкільної зрілості».

Шкільна зрілість виявляється у:

1. Інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, уваги).

2. Комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, враховувати настрій та бажання інших людей тощо).

3. Емоційно-вольовій готовності, що передбачає уміння:

·     робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);

·     поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності.

·     розуміти й адекватно виражати свої емоції;

·     свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;

·  уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;

·     самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією).

4. Мотиваційній готовності, що передбачає чітко сформовану позицію школяра, коли ди­тина:

• має належне уявлення про школу;

• позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;

• віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо);

• визнає авторитет учителя.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ШКІЛЬНІЙ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

—формуйте позитивне ставлення до школи;
—виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини;

—формуйте адекватну самооцінку;
—не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою;
—навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими;
—привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині;

—частіше хваліть, а не докоряйте;
—пам'ятайте, що кожна людина має право на помилку;

—частіше згадуйте себе у дошкільному віці;
—любіть дитину безумовною любов'ю, приймайте її такою, якою вона є.

БАТЬКІВСЬКИЙ ВСЕОБУЧ «ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ'Я ДИТИНИ»

Сучасні дослідники встановили, що у школі дитина проводить 70 % свого активного життя протягом 12 років, але доведено, що лише 20— 40 % негативних впливів на психічне здоров'я ди­тини пов'язані зі школою. Найважливішим для психічного здоров'я дитини є психологічний клімат родини, ставлення до дитинну сім'ї. Як же правильно виховувати дитину, щоб вона максимально засвоїла право називатися людиною? Зрозуміло, що у кожній сім'ї існують свої традиції, принципи, норми та правила. Але, мабуть, немає сім'ї, в якій батьки не хотіли б бачити свою дитину доброю, щирою, доброзичливою, справедли­вою. Не існує готових рецептів та моделей вихо­вання, які можна було б, не змінюючи, «застосувати» до своєї дитини. Індивідуальне ставлення до дітей—це невід'ємне право кожного з батьків. Проте деякі рекомендації не будуть зайвими.

Рекомендації щодо виховання

1. Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитимете її завжди, за будь-яких обставин. Але слідкуйте затим, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність, встановіть чіткі межі дозволеного і завжди не­ухильно дотримуйтеся встановлених заборон і дозволів.

2. Повірте у неповторність та оригінальність вашої дитини, у те, що вона унікальна, єдина така у світі. Вона не може бути чиєюсь копією, зокрема вашою. Тому не варто вимагати від дитини повторення ваших досягнень, наслідування ваших здібностей і талантів. Дайте право своїй дитині прожити власне життя і досягти своїх результатів, своєї мети.

3.Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об'єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинок. Частіше хваліть дитину за її досягнення, порівнюйте їх з попередніми досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з досягненнями інших дітей.                                          .

4. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки, дитина вчиться. Краще порадьте їй, як вчинити правильно, і обов'язково аргументуйте свої думки, розкрийте дитині наслідки її майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.

5. Не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки. Завжди дотримуйтесь цього рішення, якщо вже ви його прийняли. Каяття дитини прийміть з радістю, з полегшенням, але покарання не варто відміняти, адже вчинок уже зроблено, і покарання теж буде заслуженим. Покажіть і розкажіть дитині, як важко вам тепер це робити, і радійте разом з дитиною з того, що більше вам ніколи не доведеться її карати, бо вона зрозуміла свою неправоту.

6. Дотримуйтесь єдності вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосовуватись і обманювати.

7.Не з'ясовуйте стосунків у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв'язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей. Не маніпулюйте дитиною у власних інтересах, особливо коли вона це бачить і чує.

8.Чітко встановіть права  дитини у сім'ї (відповідно до її віку та можливостей), покажіть їй, що вона рівноправний член родини і також має право брати участь у сімейній раді.

9.Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення. Покажіть їй, що ідеальних людей не існує і ви теж можете помилятися.

10.У спілкуванні уникайте наказових форм дієслів.

11.У конфліктній ситуації уникайте «тивисловлювань», замінюючи їх «я-висловлюваннями»:

Ти завжди кричиш на мене! — Я дуже хочу, щоб на мене не кричали, бо я тоді погано розумію, чого від мене вимагають.

Ти знову розкидав іграшки! — Я так втоми­лась на роботі, невже мені доведеться ще й іграшки складати ?Здається, це твій обов'язок.

Ти не любиш мене! — Я знаю, що ти мене любиш, просто зараз трохи сердишся на мене, давай вибачимо один одному і помиримося.

Ти знову погано їси! — Невже я зовсім не вмію готувати ?Як шкода, що моя їжа несмачна...

12. Уникайте абстрактних висловів, що не описують конкретної ситуації:

—Скільки разів тобі казати!

—Ти знову...

—Коли ж ти навчишся?

—Ти все робиш не так!

13. Ніколи не займайтесь цілеспрямованим словесним вихованням. Краще покажіть дитині гідний приклад. Адже дитина на підсвідомому рівні засвоює і копіює ваші правила поведінки та моральні норми. Дитина — ваше дзеркало.

14. Демонструйте оптимізм. Виражайте впевненість у хорошому результаті, у можливостях дитини — цим ви укріплюєте віру дитини в себе, сприяєте її позитивному ставленню до світу і оточення, зміцнюючи її психічне здоров'я.

Нові завдання психологів у ліцею:

1. Медіація

Медіатор — це посередник у конфлікті, який допомагає досягти згоди. Будь-який шкільний конфлікт (протистояння учня та вчителя, груп дітей, колективне цькування, сварки серед педагогів тощо) — вибухонебезпечне явище. Тож виявляти та гасити його в зародку — спосіб забезпечити психологічний комфорт під час навчання. Донедавна конфлікти ставали роботою для психолога, лише коли вже сталася якась надзвичайна ситуація. Батьки застрайкували і не пускають до класів дітей, жертву булінгу відвезли до лікарні з травмами, вчителька вдарила учня або той накинувся на педагога з кулаками… Фахівцю знадобляться додаткові знання щодо роботи з дітьми з підвищеною агресією, імпульсивними, такими, що страждають від депресії, та з багатьма іншими особливостями.

А ще психолог-медіатор має здобути таку саму репутацію, як у школах США: незалежна особа, яка неупереджено розбирає мотиви та аргументи, а не «представник учителів». Лише тоді учні, які перебувають у конфліктних стосунках, почнуть довіряти та звертатися заздалегідь. У більшості європейських країн психолог відповідає за шкільний клімат, що змушує його за допомогою профілактики дбати про безпеку та душевний комфорт учнів.

2. Психологічний супровід інклюзії

У кожній школі фахівець має підготувати учнів, а також їхніх батьків до здорової взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами (ООП). Розмови тут замало. Радять проводити тренінги, лекторії, семінари, консиліуми, під час яких будуть зруйновані стереотипи щодо спільного навчання. Якщо ж психолог увійде в спеціальну команду супроводу дитини з ООП (за таку роботу мають доплачувати), він має забезпечити психологічний супровід навчання, а ще — консультувати вчителів та батьків щодо створення ефективних умов для цієї дитини. Утім, фахівець не повинен виконувати обов’язки дефектолога, тож власне заняття та допомога в навчанні — не його сфера діяльності.

3. Навчання антистресу

Психолог сприяє збереженню та посиленню психічного здоров’я. Ось таке, здавалося б, непідйомне завдання. А зробити це реально не огортаючи турботою кожну дитину (це, до речі, не завжди зміцнює), а навчаючи школярів справлятися зі стресом та напругою. Хто, як не фахівець, має розповісти про те, як перемогти тривогу перед контрольною, перебороти негатив, вплинути на власний настрій, позбутися психологічної втоми наприкінці дня. Використовувати всі «психогігієнічні штучки» повинні вміти всі сучасні діти, починаючи з першачків.

У початковій школі ці навички можна розвивати в ігровій формі. Підлітки зазвичай і самі цікавляться різними техніками «управління собою». Дитина має стати компетентною щодо власної психіки — хіба це не природно? І навіть дивно, що раніше дітям ніхто про це не розповідав.

4. Допомога вчителям

Щоб поліпшити психологічний стан вчителя, «шкільні психологи мають взаємодіяти не тільки з дітьми, а й з учителями». У новому Положенні вказано, що психолог має консультувати та надавати психологічну допомогу всім учасникам освітнього процесу. А ще — робити таку собі психологічну експертизу: сприяти вчителям в опануванні та розробці інноваційних освітніх програм і технологій. Наскільки педагоги зможуть сприймати психолога як людину, що здатна допомогти з емоційним перенапруженням, професійним вигорянням тощо? Поки що невідомо. На Заході теж лише зараз підійшли впритул до створення так званих команд благополуччя

У школах, де вчителів навчають, як зняти стрес і повноцінно відпочити за невеликий проміжок часу, де чимало ідей для поліпшення атмосфери (мотиватори, обмін компліментами, приємні сюрпризи один одному), позитивний ефект першими відчули учні. Їхні успіхи в навчанні значно поліпшилися. Може, слоган «Дітей мають навчати щасливі вчителі» приживеться і в українських школах?

Інформаційна база професійного інструментарію фахівців психологічної служби у системі освіти України

• діагностична робота;

• консультативна робота;

• корекційно-розвиткова робота;

• профілактична робота;

• просвітницька робота;

• навчальна діяльність;

• організаційно-методична робота.

Навчально-методичні посібники

• • Богданов С. О., Гірник А. М., Залеська О. В., Іванюк І. В., Чернобровкіна В. А., Чернобровкін В. М. “Підготовка вчителів до розвитку життєстійкості/стресостійкості у дітей в освітніх навчальних закладах”

  • Богданов C., Залеська О. “Психосоціальна підтримка в кризовій ситуації: методичний посібник для педагогів”

  • Романовська Д.Д., Мінтянська Р.І. «Технології психологічного забезпечення освітнього процесу в інклюзивній школі»