НОРМА ТА ЗАТРИМКА МОВНОГО РОЗВИТКУ
Багатьох батьків турбує питання «Чи є у моєї дитини затримка мовного розвитку, адже вона говорить менше, ніж однолітки?» Однією з найважливіших проблем сучасної логопедії є раннє виявлення та попередження порушень мовленнєвого розвитку у дітей. Адже від своєчасно проведеної корекційної роботи, від усунення причин, що зумовлюють виникнення таких порушень, значною мірою залежить не лише розвиток мовлення, але й формування пізнавальної діяльності дитини, становлення її як особистості.
Уже від народження дитина опановує пасивний словник, запам'ятовує слова, їх значення, розрізняє інтонацію. Пізніше розвивається активний словник – дитина вчиться відтворювати почуті звуки, слова, речення. Спочатку дитина просто повторює за дорослим, потім починає спілкуватися, тобто її слова, звуки носять змістовне навантаження. Наприклад, малюк 1-1,6 років за допомогою одного звука «а», вимовляючи його з різною інтонацією, може запитати «Що це? Розкажи!»; виказати незадоволення «Не хочу»; здивування.
У віці від 1 до 1,5 років активний словник дітей, як правило, не розширюється, кількість слів майже не збільшується, але активно збагачується пасивний словник (слова, словосполучення запам'ятовуються надовго). В цей час не потрібно спонукати дитину до вимови нових слів.
Вчені узагальнили досвід роботи з дітьми і виділили особливості розвитку мовлення у кожному віковому періоді. Розглянемо короткий, але дуже важливий для становлення мовлення період до 3-х років.
Пам'ятайте! Мовний запас дітей навіть одного віку є неоднорідним як в кількісному, так і в якісному плані. «Відхилення» від запропонованих норм на 1-2 місяці (випередження або відставання) також є нормою розвитку.
Якщо ж дитина відстає відразу по декількох показниках, зовсім відсутні якісь навички, то потрібно звернутися до спеціаліста, який порадить вам правильно підібрати вправи та розвиваючі ігри, які ви можете використовувати під час занять з дитиною.
БАТЬКАМ НА ЗАМІТКУ
1 . ДЕФЕКТИ МОВИ нерідко можуть бути причиною серйозних відхилень , у розвитку дитини . Діти з порушеною вимовою звуків часто стають похмурими , замкнутими , уникають спілкування з однолітками, дорослими.
2. БЕЗ РОЗВИНЕНОЇ МОВИ діти не зможуть здобути міцних знань, гармонійно розвиватися. Від мовного розвитку дитини залежить успішність її навчання в школі.
3. ВАДИ ВИМОВИ звуків негативно впливають на фонетичне сприймання. Недорозвинення фонематичного сприймання зумовлює вади читання і письма, заважає дітям оволодіти технікою читання, письма.
4. КОРЕКЦІЙНА РОБОТА з дітьми , у яких порушена вимова звуків, мова в цілому, дає позитивні наслідки , якщо вона здійснюється фахівцем -логопедом в тісному контакті з вихователем логопедичної групи, батьками.
5. МОВНІ ДЕФЕКТИ - різноманітні порушення мовного розвитку, які найчастіше зустрічаються у більшості дітей дошкільного віку, залежно від глибини розладу мови , умовно розподіляються на такі дефекти:
а) фонематичні порушення мови (зводять тільки до неправильної вимови звуків - це найпростіший дефект мови );
б) фонетико - фонематичні порушення ;
в) алалія;
г) заїкання;
д) загальне недорозвинення мови.
Гра як засіб мовленнєвого розвитку дітей
Діти із тяжкими мовленнєвими розладами не можуть повноцінно оволодівати навчальним матеріалом на заняттях. Адже у них страждає не тільки мовлення,а й порушене вербальне мислення,увага та пам'ять. Діти швидко виснажуються і втомлюються.
Саме тому треба докласти максимум зусиль,щоб дітям було цікаво навчатися, адже, коли цікаво, то й не важко. Як же зробити заняття цікавими? Відповідь дуже проста - навчати граючись! Адже саме гра є відповідною діяльністю дитини-дошкільника.
Будь-яка гра сприяє вихованню не однієї, а багатьох якостей особистості, вимагає участі різних аналізаторів і психічних процесів, викликає різноманітні емоції і, звичайно ж, сприяє мовленнєвому розвитку дитини.
Для дітей-дошкільників, які страждають мовленнєвими розладами, ігрова діяльність зберігає своє значення як необхідна умова їх всебічного гармонійного розвитку. Гра є ефективним засобом логопедичної роботи з дітьми.
Враховуючи особливості мовленнєвого та психічного розвитку дітей-логопатів, слід дотримуватися таких методичних вимог:
1. Ігри не повинні бути довготривалими.
2. Вони повинні проводитися в уповільненому темпі, щоб кожна дитина змогла зрозуміти завдання.
3. Гра повинна бути живою, цікавою, привабливою для дитини. В ній повинен бути присутнім елемент змагання та заохочення, яскрава, виразна та доступна для дітей наочність.
4. В грі необхідно домагатися активної мовленнєвої участі всіх дітей, по можливості використовуючи при цьому їх рухову активність.
5. В грі необхідно розвивати навички контролю за власним мовленням і мовленням товаришів, прагнення правильно і швидко виконати мовне завдання. Для цього слід підтримувати дитячу ініціативу.
6. В самому процесі гри логопед приймає безпосередню активно-пасивну участь. Це визначається мовними можливостями дітей, завданнями та умовами гри. На протязі гри логопед вносить необхідні корективи і виправлення в мовленні дітей, а в кінці гри обов'язково заохочує всіх дітей,відмічає найбільш активних.
7. Ігри, які проводяться на різних етапах роботи з дошкільниками, можна успішно повторювати, поступово ускладнюючи і варіюючи не тільки зміст мовного матеріалу, а й правила гри.
Дидактична гра ставить перед собою завдання навчити дитину чомусь новому або закріпити в неї ті чи інші знання, сформувати навички орієнтації в навколишній дійсності. Вона сприяє розвитку пам'яті, мислення, мовлення, збагаченню словникового запасу. В дидактичних іграх дитина спостерігає, порівнює, спів ставляє, класифікує предмети за тими чи іншими ознаками, проводить їх доступний аналіз і синтез, робить узагальнення.
Завдяки ігровій діяльності діти краще і непомітно для себе засвоюють навчальний матеріал, менше втомлюються і кожного разу радіють новій грі, бо гра - це не самоціль, а засіб всебічного впливу на дитину, на всі сторони її психофізичного і мовленнєвого розвитку.
ПРИСЛУХАЙТЕСЬ ДО ПОРАД ЛОГОПЕДА
Чому діти часто приходять до школи з дефектами мовлення? Як цим учням ведеться серед однолітків? Чи уявляють батьки, які приниження випадають на долю таких дітей спочатку в молодших класах, а потім у підлітковому віці? Непоодинокі випадки, коли діти не лінуються, намагаючись засвоїти базові дисципліни, але зазнають постійних невдач у навчанні та уїдливих глузувань з боку ровесників. Чому іноді труднощі у навчанні так важко долаються і що треба робити, аби малюк правильно розмовляв, добре читав, грамотно писав? Чиста звуковимова не привертає до себе уваги, але ж як впадають в око дефекти мовлення. Якщо ми любимо свою дитину, бажаємо їй добра та світлої долі, невже байдуже поставимося до її труднощів, які згодом спричинюють вади! Вчасне не виправлення мовних вад веде до порушень і затримки загального розвитку дитини, спричинює труднощі у сприйманні та аналізі як навчального матеріалу, так і реальних подій.
Ось чому логопед завжди попереджає, ба навіть трохи лякає батьків, намагаючись застерегти їх від легковажного ставлення до проблем мовлення їхнього малюка.
Кожного року логопеди оглядають вихованців дошкільних закладів освіти з метою вчасного виявлення дітей, котрі потребують логопедичної допомоги. Батькам цих дітей, у яких в результаті обстеження помічено порушення мовлення, рекомендуємо звернутися по консультацію до логопеда у дитячій поліклініці. Він після більш детального й повного огляду дитини зможе запропонувати шляхи подолання виявлених вад мовлення, дасть необхідні пояснення, відповіді на запитання. Батьки, які прислухаються до парад фахівців, не матимуть в майбутньому проблем з розвитком мовлення своїх дітей, із навчанням грамоти. Але, на жаль, непоодинокі випадки, коли дорослі ігнорують поради фахівця, не звертаються по консультацію до логопеда, сподіваючись, що маля ще «виговориться». Вони не думають про можливі негативні наслідки такого не поспіху, не підозрюють, що ризикують приректи свою улюблену дитину на невпевненість у майбутньому, викликати в неї появу небажаних комплексів. Адже минає дитинство, і такі милі в трирічному віці недоліки мовлення стають кричуще помітними, однаково небажаними як для дівчат, так і для хлопців. Уявіть собі, що діти п'яти-шести років, які щойно навчилися правильно вимовляти звуки, відразу з роздратуванням починають помічати чужі вади звуковимови, хоча за своїм мовленням стежать ще не завжди! Тому так безжалісно й азартно ровесники дражнять бідолаху з порушенням мовлення в молодших класах, так тонко й вигадливо знущаються при нагоді — в старших!
Особливо небайдуже ставляться до себе дівчатка та хлопці в підлітковому віці, коли досить гостро сприймаються будь-які зовнішні вади й недоліки, в тому числі й порушення мовлення. З метою позбутися їх підлітки ладні займатися з логопедом, але на жаль, ефективність роботи над мовленням дітей після певного вікового етапу значно зменшується. І тоді вже, навіть докладаючи героїчних зусиль і займаючись з логопедом, підліток ніколи не зможе невимушено й вільно володіти новим (не рідним йому) звуком.
Тільки фахівець, може вирішити, чи треба ще зачекати чи вже слід починати корекційну роботу, і яку саме.
Є багато відхилень у мовленнєвому розвитку дитини, яких близькі або не помічають, або не можуть належно оцінити їх серйозність і передбачити можливі негативні наслідки. Наприклад, горловий звук „р", міжзубні та бокові звуки дуже помітні в мовленні дітей вже після 4-х років. Вони значно псують враження у співрозмовника і без допомоги логопеда ніколи не виправляються. Починати їх виправляти треба вчасно, а коли саме — вирішує логопед, беручи до уваги не один чинник.
Мовленнєве недорозвинення у дитини фахівець зможе діагностувати до чотирьох років. Виправити цю непросту ваду можна тільки копіткою роботою, і бажано в умовах логопедичної групи. В результаті корекційної роботи (і тільки завдяки їй!) вдається цілком позбавитися мовного розладу - і дитина навчиться правильно розмовляти, добре читати, матиме змогу грамотно писати, успішно опановувати програму масової школи. Якщо мовленнєве недорозвинення вчасно не виявити, не подолати, школяр опиняється сам на сам з хронічними безнадійними невдачами у навчанні грамоти, читання, навіть, уявіть, математики (бо, щоб розв'язати задачу, треба , як мінімум, прочитати, зрозуміти, запам'ятати...) На цьому етапі стає очевидним, що щось негаразд. Ні розгублені, вражені батьки, ні вчитель не знають, як допомогти дитині.
Без розвиненого мовлення малюк не зможе здобути міцних ґрунтовних знань і зможе цілісно й гармонійно розвиватись. Якби батьки вчасно звернулися до логопеда, вони попередили б появу таких проблем.
Вчитель-логопед повинен уміти:
- розробляти оптимальну педагогічну стратегію, проектувати шляхи навчання та виховання кожної дитини з мовленнєвими вадами;
- діагностувати та фіксувати стан мовленнєвого розвитку дітей і відповідну динаміку;
-проводити навчально-виховну, корекційну роботу з дітьми, що мають мовленнєві вади, ефективно застосовувати професійні знання в практичній діяльності;
-забезпечувати сприятливі умови для продуктивного засвоєння дітьми відповідних спеціальних програм з урахуванням виду мовленнєвого порушення, вікових, індивідуальних психофізичних особливостей дітей;
-вести відповідну психолого-педагогічну та статистичну документацію;
- використовувати принципи педагогічної етики, поважати дитячу гідність, захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства;
-постійно підтримувати зв’язки з батьками, надавати їм консультативну допомогу з питань освіти та психофізичного розвитку дітей;
- систематично підвищувати фаховий рівень і педагогічну майстерність;
-володіти культурою спілкування, відповідними способами та формами.
Вчитель-логопед повинен знати:
* основи чинного законодавства України стосовно психолого-педагогічної організації та надання допомоги дітям із порушеннями психофізичного розвитку, державну мову;
* загальні та спеціальні науково-теоретичні відомості зі спеціальності «дефектологія, логопедія» в обсязі вищої педагогічної освіти;
*цілі, принципи, методику і змістове наповнення навчання та виховання дітей із мовленнєвими порушеннями;
*нормативно-правову базу роботи вчителя-логопеда;
*про сучасні досягнення спеціальної дефектологічної, у тому числі й логопедичної, науки та практики.
Кваліфікаційні вимоги до категорій учителя-логопеда.
Учитель-логопед вищої категорії повинен мати:
-вищу освіту зі спеціальності «дефектологія, логопедія» (магістр, спеціаліст);
-високий рівень професіоналізму, ініціативності, творчості;
-стаж педагогічної роботи з дітьми, які мають порушення у мовленнєвому розвитку, не менше 8 років;
-володіти: ефективними формами, методами організації навчально-виховної роботи;
- моральними якостями, гідними наслідування.
Учитель-логопед першої категорії повинен мати:
-вищу освіту зі спеціальності «дефектологія, логопедія» (магістр, спеціаліст);
-високу професійність, загальнопедагогічну компетентність;
-стаж педагогічної роботи з дітьми з порушеннями у мовленнєвому розвитку не менше 5 років;
-володіти: ефективними формами, методами організації навчально-виховної роботи;
-моральними якостями, гідними наслідування.
Учитель-логопед другої категорії повинен мати:
-вищу освіту, як правило, зі спеціальності «дефектологія, логопедія» (магістр, спеціаліст);
- достатній професіоналізм;
- стаж педагогічної роботи з дітьми з порушеннями у мовленнєвому розвитку не менше 3 років;
-володіти: сучасними формами, методами організації навчально-виховної роботи;
-моральними якостями, гідними наслідування.
Учитель-логопед без кваліфікаційної категорії повинен мати повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) .
Педагогічне звання «старший учитель» може бути присвоєне педагогічним працівникам, які мають кваліфікаційні категорії «спеціаліст вищої категорії»або «спеціаліст першої категорії» та досягли високого професіоналізму в роботі, систематично використовують педагогічний досвід, є наставниками педагогічних працівників- початківців.
Пункт 5.3. Типового положення про атестацію педагогічних працівників. Педагогічні звання "старший викладач", "старший учитель", "старший вихователь" можуть присвоюватися педагогічним працівникам, які мають кваліфікаційні категорії "спеціаліст вищої категорії" або "спеціаліст першої категорії" та досягли високого професіоналізму в роботі, систематично використовують передовий педагогічний досвід, беруть активну участь у його поширенні, надають практичну допомогу іншим педагогічним працівникам.
У Типовому положенні не міститься вимоги про необхідність підготовки претендентом на присвоєння педагогічного звання «старший учитель» друкованих праць з теорії та методики організації навчально-виховного процесу або з інших питань.
Вчитель-методист — звання, що присвоюється педагогічним працівникам, які мають кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії», відповідають вимогам для присвоєння звань «старший учитель», а також запроваджують у навчально-виховний процес ефективні форми і методи роботи, узагальнюють передовий педагогічний досвід, беруть активну участь у розробленні шкільного компонента змісту освіти, діяльності професійних педагогічних об'єднань, асоціацій, надають практичну допомогу педагогічним працівникам інших навчально-виховних закладів в освоєнні досвіду провідних педагогів і мають власні методичні розробки, які пройшли апробацію та схвалені на науково-методичними установами відповідного рівня.
Необхідно враховувати також, що Типове положення не передбачає подання педагогічним працівником до атестаційної комісії заяв про присвоєння педагогічного звання. Присвоєння педагогічних звань здійснюється лише за поданням керівника або педагогічної ради навчального закладу.